Передавачі духовного заповіту минувшини - зразки монументальної творчості народів - відіграють у сучасному житті роль живих свідків багатовікових традицій. З кожним днем дедалі більш усвідомлюючи спільність своїх цінностей, людство розглядає їх як загальну спадщину і солідарне визнає свою відповідальність перед наступними генераціями за її охорону та свій обов'язок передати їм цю спадщину в усім багатстві її автентичності.
Саме тому необхідно на міжнародному рівні спільно визначити і сформулювати провідні принципи щодо зберігання і реставрації монументальних витворів, надаючи при цьому кожній країні можливість дбати про втілення цих принципів у межах власної культури та власних традицій.
Вперше викладені в Афінській Хартії 1931 р., подібні фун-даментальні принципи сприяли розгортанню широкого міжнародного руху, знайшли відбиття у національних документах, діяльності ІСОМOS та UNESСО, створенні цією останньою організацією Міжнародного центру з вивчення питань зберігання та реставрації культурних здобутків. Усвідомлювались та критично осмислювались все більш складні проблеми з усіма їхніми тонкощами; таким чином, на нашу думку, настав час переглянути принципи згаданої Хартії, щоб у новому документі поглибити й поширити сферу їхньої дії.
Відповідно до цього 25-31 травня 1964 р. у Венеції зібрався II Міжнародний Конгрес архітекторів та технічних фахівців в галузі монументальних пам'яток, що ухвалив такий текст:
ВИЗНАЧЕННЯ
Стаття І
Під поняттям „монументальна пам'ятка"4 розуміють як окремий архітектурний твір, так і фрагмент міського чи сільського ландшафту, що засвідчує певну цивілізацію, певну фазу значного еволюційного процесу або певну історичну подію. Це поняття поширюється не тільки на видатні твори, але й на скромні зразки творчості, які з часом набули культурної значущості.
Cтаття 2
Зберігання і реставрація монументальних витворів складають галузь, що звертається до всіх наукових та технічних дисциплін, які можуть сприяти вивченню та охороні монументальної спадщини.
МЕТА
Стаття З
Зберігання і реставрація монументальних витворів спрямовані на охорону їх не тільки як зразків художньої творчості, але й як свідків історії.
ЗБЕРІГАННЯ
Стаття 4
Першорядною вимогою до зберігання монументальних витворів є постійний догляд за ними.
Стаття 5
Суспільнокорисні функції монументальних витворів завжди сприяють їх зберіганню; подібне супільнокорисне призначення, отже, вважається бажаним, але в зв'язку з цим не можна змінювати ані розпланування, ані декор будівель. Не виходячи за рамки саме цих обмежень, належить пропонувати й можуть бути дозволені ті зміни, що їх потребує еволюція функцій та звичаїв.
Стаття 6
Зберігання монументальних витворів передбачає й зберігання безпосереднього оточення, якщо воно відповідає масштабові монументального витвору. Якщо існує традиційне безпосереднє оточення, воно зберігається, а все нове будівництво, усі знесення та всі перетворення, які могли б змінити співвідношення об'ємів та кольорів, забороняються.
Стаття 7
Монументальний витвір не можна відділити від історії, свідком якої він є, та від середовища, в якому він розташований. Отже, переміщення монументального витвору цілком або частково можна допускати лише у тих випадках, коли цього вимагає охорона його або коли це виправдане міркуваннями значних національних інтересів чи інтересів світового співтовариства.
Стаття 8
Скульптурні, малярські або декоративні елементи, що є невід'ємною частиною монументального витвору, не можна відділяти від нього, окрім тих випадків, коли цей захід є єдиним засобом забезпечити збереження згаданих елементів.
РЕСТАВРАЦІЯ
Стаття 9
Реставрація належить до високоспеціалізованих заходів. Метою реставрації є збереження і унаочнення естетичних та історичних цінностей монументального витвору, а грунтується вона на шанобливому ставленні до старовинної субстанції та автентичних документів. Реставрація закінчується тоді, коли починається гіпотеза; щодо таких гіпотетичних відтворень наздогад, то всі доповнення, необхідність яких визнано з естетичних чи технічних міркувань, мають вирізнятися в архітектурній композиції і носити відбиток нашого часу. Археологічні та історичні дослідження монументального витвору завжди передують реставрації і супроводять її.
Стаття 10
У тих випадках, коли застосування традиційної техніки не виправдане, укріплення3 монументального витвору може бути здійснено за допомогою будь-якої сучасної техніки зберігання та будівництва, що її ефективність доведена науковими даними і гарантована практичним досвідом.
Стаття 11
Cлід шанувати гідні внески всіх епох у створення монументального витвору, тому що осягнення єдності стилю не є метою реставрації. Якщо будівля має кілька нашарувань з різних епох, розкриття якогось нижчого шару виправдане лише в надзвичайних випадках та за умов, що елементи, які усуваються, малоцікаві, що композиція, яка постає при цьому, являє вельми цінне історичне, археологічне або естетичне свідчення, яке збереглося, як вважається, у задовільному стані. Оцінка згаданих елементів та рішення про їх усунення не можуть покладатися лише на автора проекту.
Стаття 12
Елементи, які мають заміняти втрачені частини, повинні гармонійно входити до загальної композиції, відрізняючись водночас від оригінальних частин, аби реставрація не призвела до фальсифікації документа мистецтва та історії.
Стаття 13
Доповнення припустимі лише в разі, якщо при їх здійсненні належним чином враховуються усі цінні частини будівлі, й традиційне безпосереднє оточення, рівновага композиції та зв'язки з навколишнім середовищем.
МІСЦЯ ЗОСЕРЕДЖЕННЯ МОНУМЕНТАЛЬНИХ ВИТВОРІВ4
Стаття 14
Місця зосередження монументальних витворів мають становити предмет особливого піклування з метою охорони їх цілісності і забезпечення їх санірування, облаштування та повернення їх достоїнств. Здійснюючи зберігання і реставрацію цих місць, належить керуватися принципами, викладеними у попередніх статтях.
РОЗКОПКИ
Стаття 15
Розкопки повинні здійснюватися згідно з науковими нормами та за „Рекомендацією, якою визначається застосування міжнародних засад щодо археологічних розкопок", прийнятою UNESСО у 1956 році.
Слід забезпечувати облаштування руїн, а також необхідні заходи щодо зберігання та постійного захисту архітектурних елементів і виявлених предметів. Крім того, необхідно здійснювати всілякі заходи, які б сприяли розумінню розкритого монументального витвору, але не перекручували його змісту.
Проте будь-які відтворення треба виключати арrіоrі, залишаючи єдину можливість вдатися до aнастілозу, тобто відтворення композиції з існуючих, але розчленованих частин. Сполучні елементи повинні завжди розпізнаватися та становити мінімум, необхідний для забезпечення умов зберігання монументального витвору і відтворення колишньої зав'язності його форм.
ДОКУМЕНТУВАННЯ ТА ПУБЛІКАЦІЯ
Стаття 16
Роботи, пов'язані зі зберіганням, реставрацією та розкопками, завжди повинні супроводжуватись складанням докладної документації у вигляді аналітичних та науковознавчих звітів, ілюстрованих малюнками й фотографіями. У документації повинні бути зафіксовані всі етапи робіт з розкриття, укріплення, відтворення композиції та сполучення її елементів, а також технічні та художні елементи, ототожнені в ході робіт. Документація має зберігатися в архіві певної державної установи і видаватися у розпорядження дослідників; рекомендовано її публікацію.
Міжнародну Хартію щодо зберігання і реставрації монументальних витворів підготувала комісія у складі:
П'єтро Гаццола (Італія), Голова
Раймон Лемер (Бельгія),Доповідач
Х.Бассегода Нонель (Іспанія)
Луіш Бенавенте (Португалія)
Джордже Боскович (Югославія)
Хіросі Дайфуку (UNESCO)
П.Л. Де Врієзе (Нідерланди)
Харальд Ландберг (Данія)
Маріо Маттеуччі (Італія)
Жан Мерле (Франція)
Карлос Флорес Маріні (Мексіка)
Роберто Пане (Італія)
Якуб Павел (Чехословаччина)
Поль Філіппо (Міжнародний Центр з вивчення питань зберігання та реставрації культурних здобутків)
Віктор Піменталь (Перу)
Харольд Плендерлейт (Міжнародний Центр з вивчення питань зберігання та реставрації культурних здобутків)
Деоклечо Редіг де Кампос (Ватікан)
Жан Соньє (Франція)
Франсуа Сорлен (Франція)
Еустакос Стікає (Греція)
Гертруда Тріпп (Австрія)
Ян Захватович (Польща)
Мустафа С.Збісс (Туніс)
КОМЕНТАР
Міжнародна Хартія про зберігання та реставрацію монументальних пам'яток і визначних місць, яку за місцем прийняття звичайно називають „Венеціанською хартією", була опрацьована комісією у складі 23 осіб, що репрезентували собою 15 держав, Ватікан, UNESСО та ICCROM, і прийнята на II Міжнародному Конгресі архітекторів та технічних фа-хівців у галузі монументальних пам'яток, що відбувся у Венеції 1964 р. У 1965 р. Хартію було схвалено ICOMOS - Міжнародною Радою з питань монументальних пам'яток і визначних місць, заснованою згідно з постановою згаданого Конгресу.
Міжнародний статус Венеціанської хартії спирається на тезу про те, що культурна спадщина різних народів світу є невід'ємною складовою частиною загальнолюдської спадщини, зберігання та реставрація якої мають здійснюватися на загальноприйнятих засадах. У Хартії подано науково обгрунтовані та відпрацьовані практичним досвідом провідних фахівців різних країн світу основоположні поняття та засади зберігання і реставрації переважно пам'яток архітектури, її поява спричинила розвій та утвердження сучасних професійних уявлень щодо зберігання і реставрації взагалі монументальних, головним чином нерухомих витворів - як поодиноких творів архітектури, народного будівництва, інженерії, монументального мистецтва, так і їх скупчень у вигляді цілих населених місць або їх фрагментів, промислових, фортифікаційних комплексів тощо, заклала міцні підвалини для створення низки спеціальних міжнародних документів, перш за все конвенцій та рекомендацій UNESСО, хартій, декларацій та ухвал ІСОMOS, інших міжнародних утворень.
Актуальність Хартії неодноразово потверджувалася на численних зібраннях різного рівня, що проводились причетними до охорони культурної спадщини міжнародними організаціями або під їхньою егідою. А також фактами включення її суттєвих положень до пам'яткоохоронних правових документів загальносвітового, регіонального і національного рівнів. На неї значною мірою спирається сучасна фахова діяльність у цій сфері.
Наведений тут переклад Хартії здійснено з франкомовного оригіналу і співставлено - з метою уникнення будь-яких змістовних неточностей або підстав для різних тлумачень - з її англомовною та іспаномовною версіями, вміщеними в офіційному виданні документів Конгресу (Венеція, 31.05.1964 р.) Надрукована у тому ж виданні російськомовна версія Хартії має багато невідповідностей щодо вищезгаданих текстів, перекручує сутність деяких статей, засвідчує нерозуміння її перекладачем змісту вживаної професійної термінології, а іноді й суті справи, містить самовільні спрощення, скорочення, доповнення документа, виявляє недостатню увагу до його граматичного оформлення. Прискіпливому читачеві легко переконатися у цьому, зіставивши наведений тут переклад Хартії з російськомовною версією, опублікованою у зазначеному виданні документів Конгресу, або з українським перекладом цієї російськомовної версії, надрукованим у збірнику „Праці центру пам'яткознавства. Випуск І", виданому Центром пам'яткознавства Академії наук України і Українського товариства охорони пам'яток історії та культури (Київ, 1992).
1 Вираз „монументальна пам'ятка" застосовано відповідно до французького словосполучення "monument historigue", що потребує особливої уваги. Його корінне слово „ monument " запроваджено при класифікації об'єктів культурної спадщини в усіх пізніших міжнародних документах (зокрема, у Конвенції про захист всесвітньої культурної та природної спадщини і Рекомендації щодо захисту культурної та природної спадщини на національному рівні, UNESСО, 1972, Статуті ІСОMOS, 1978, Конвенції про охорону, архітектурної спадщини. Рада Європи, 1985) для загального позначення здобутків культурної спадщини у вигляді монументальних витворів. Згідно з тлумачним словником французької мови Ларус, це слово охоплює такі значення, як 1) споруда або витвір, що вирізняється значними розмірами, масою або значенням, синоніми -монументальна споруда, будинок; 2) архітектурний або скульптурний твір, що має особливі естетичні, історичні, релігійні якості; 3) надгробок. Сукупність цих значень досить повно, на нашу думку, відбиває словосполучення „монументальний витвір".
Додаток до слова „monument означення „historigue" свідчить, від-повідно до зазначеного тлумачного словника, про те, що „мону-ментальний витвір" з огляду на його історичний або мистецький інтерес для суспільства набуває статус об'єкта особливого правового режиму, метою якого є збереження культурних цінностей цього об'єкта. Виходячи з наведеного, словосполучення "monument historigue" більш-менш точно можна тлумачити як „монументальний витвір, що перебуває на спеціальному державному обліку і внаслідок чого набув правового статусу об'єкта, на який поширюється дія пам'яткоохоронного зако-нодавства". Якщо термін „пам'ятка" у вузькому значенні прикла-датиметься лише до тих здобутків культурної спадщини, які набули статусу об'єктів особливого правового режиму, то вищерозгорнуте тлумачення можна скоротити до вислову „монументальна пам'ятка".
Таким чином, тут і надалі термін „ monument" перекладається переважно як „монументальний витвір", словосполучення „ monument historigue" - як „монументальна пам'ятка" (але не „пам'ятка історії", як прийнято у вітчизняній практиці позначати один з видів пам'яток).
2 В оригіналі застосовано термін „, зміст якого виразно випливає із статей 4-8 Хартії. Проте у фахових колах колишнього СРСР, Польщі, деяких інших східноєвропейських країн успадковано або прийнято давню російську традицію тлумачити термін „соnservation" переважно не як „зберігання", а як технічні та технологічні способи його oзабезпечення, тобто запобігання процесу погіршення фізичних та естетичних якостей пам'ятки технічними й технологічними засобами. Намагання скористатись саме таким тлумаченням термін "соnservation" у перекладах сучасних міжнародних документів, зокрема цієї Хартії, веде до непорозуміння або перекручування змісту.
3 В оригіналі застосовано термін "consolidation" (укріплення, зміцнення), а значенням близький до поширеного у вітчизняній пам'яткоохоронній практиці терміна „консервація" зі змістом, викладеним у примітці 2.
4 В оригіналі застосовано словосполучення „sites monumentaux". У пізніших документаx UNESСО, інших міжнародних організацій, що стосуються охорони нерухомої культурної спадщини, термін „site" використано для позначення пам'яток іншого типу - вазначних місць. Щодо пам'яток у вигляді зосередження монументальних витворів, то, починаючи з Конвенції про захист всесвітньої культурної та природної спадщини та Рекомендації щодо захисту культурної та природної спадщини на національному рівні (UNESСО, 1972), для їх позначення застосовано термін „ансамбль" ("ensemble") або в англомовній версії - „сукупність будинків" ("groups of buildings").
