ВСТУП І ВИЗНАЧЕННЯ
Поставши внаслідок більш-менш стихійного розвитку чи за продуманим планом, всі міста світу як матеріальне вираження різноманітних суспільств, що змінювалися протягом історії, є історичними.
Ця хартія конкретно стосується історичних міст, великих і малих, історичних центрів і кварталів з їхнім природним чи створеним людиною оточенням, котрі, крім власних якостей історичного документа, уособлюють цінності, властиві традиційним міським цивілізаціям. Проте з огляду на породжений індустріальною епохою метод урбанізації, що розповсюджується нині в усіх суспільствах, усе це перебуває під загрозою пошкодження, руйнування і навіть знищення.
З огляду на таку, часто драматичну, ситуацію, яка призводить до непоправних втрат культурного, соціального і навіть економічного характеру, Міжнародна рада з охорони пам'яток та історичних місць (ІСОМОS) визнала за необхідне укласти Міжнародну хартію про охорону історичних міст.
Доповнюючи Міжнародну хартію з охорони й реставрації нерухомих пам'яток і визначних місць (Венеція, 1964 рік), цей новий текст визначає принципи й цілі, методи й засоби, необхідні для збереження якостей історичних міст, для сприяння гармонії індивідуального і суспільного життя, для увічнення всіх, хай навіть скромних, цінностей, які складають пам'ять людства.
Як і в тексті Рекомендації ЮНЕСКО про збереження і сучасну роль історичних ансамблів (Варшава - Найробі, 1976 рік), в інших міжнародних документах, у даному тексті під охороною історичних міст розуміються заходи, необхідні як для захисту, консервації та реставрації цих міст, так і для їх неперервного розвитку і гармонійного пристосування до сучасного життя.
ПРИНЦИПИ Й ЦІЛІ
1. Щоб охорона історичних міст і кварталів була дійовою, вона має стати невід'ємною частиною єдиної політики економічного й соціального розвитку та братися до уваги в територіальних і містобудівних планах на всіх рівнях.
2. Цінності, що підлягають охороні, це історичний характер міста і сукупність матеріальних і духовних складових, які виражають його образ, а саме:
a) форма міста, яка визначається мережею вулиць і розплануванням на ділянки;
b) зв'язок між різними міськими просторами: забудованими, вільними та озелененими;
c) форма і вигляд споруд (внутрішній і зовнішній), обумовлені своєю структурою, об'ємом, стилем, масштабом, матеріалом, кольором і декором;
d) зв'язки міста з навколишнім середовищем, природним і створеним людиною;
e) різні призначення міста, набуті ним підчас історичного розвитку.
Будь-який замір на ці скарби загрожуватиме автентичності історичного міста.
3. Для успіху охорони необхідне залучення до неї всіх жителів міста. Цього слід прагнути в будь-яких випадках і сприяти усвідомленню важливості цієї справи всіма поколіннями. Ніколи не варто забувати, що охорона історичних міст і кварталів стосується, насамперед, їх мешканців.
4. Втручання в історичний квартал чи місто слід виконувати обачливо, методично і точно, уникаючи при цьому будь-якого догматизму і враховуючи специфічні проблеми в кожному окремому випадку.
МЕТОДИ І ЗАСОБИ
5. Плануванню охорони історичних міст і кварталів мають передувати комплексні різнофахові дослідження. План охорони мусить включати аналіз даних, а саме: археологічних, історичних, архітектурних, технічних, соціологічних, економічних, а також визначати основні напрями діяльності та необхідні для цього юридичні, адміністративні й фінансові заходи. План охорони мусить бути спрямованим на забезпечення гармонійного поєднання історичних кварталів із містом у цілому. В плані охорони мають визначатися споруди чи групи споруд, які потребують особливого захисту, ті, охорона яких здійснюється за певних умов, і споруди, знесення яких допускається лише у виняткових випадках. Перед будь-яким втручанням наявний стан треба скрупульозно документувати. План має бути підтриманий мешканцями.
6. До затвердження плану охорони, як, звісна річ, і після цього, треба вжити необхідних заходів для забезпечення схоронності об'єктів із дотриманням принципів і методів цієї та Венеціанської хартій.
7. Збереження історичних міст і кварталів передбачає постійне утримання споруд у належному стані.
8. Нові функції та мережі інфраструктури, яких вимагає сучасне життя, мають пристосовуватися до специфіки історичних міст.
9. Поліпшення умов проживання мусить бути однією з основних цілей охорони.
10. У тому випадку, коли необхідно переобладнати будівлі або спорудити нові, будь-яке доповнення мусить враховувати наявну просторову організацію, особливо розпланування на ділянки та масштаб, як того вимагають якість і цінність ансамблю наявних споруд. Введення елементів сучасного характеру за умови, що воно не порушить гармонії ансамблю, може сприяти його збагаченню.
11. Належить сприяти підвищенню знань про минуле історичних міст, заохочуючи дослідження їхньої археології та належний показ знахідок, але не порушуючи при цьому загальної організації міської структури.
12. Рух транспорту в історичних містах чи кварталах треба суворо регламентувати, майданчики стоянок розміщувати так, щоб не псувати вигляду історичного міста і його навколишнього середовища.
13. Мережі великих магістралей, передбачені в рамках планування території, не повинні проникати в історичні міста, а лише покращувати транспортний рух поблизу цих міст і в такий спосіб полегшувати доступ до них.
14. Заходів щодо запобігання стихійному лихові та всім шкідливим впливам (особливо забрудненню та вібрації) слід уживати на користь історичних міст, як для забезпечення охорони їхньої спадщини, так і для безпеки та добробуту жителів. Засоби, що використовуються для запобігання наслідкам лиха чи усунення їх, мають бути пристосовані до специфіки характеру цінностей, що охороняються.
15. З метою забезпечення участі й залучення жителів треба зробити дійовою програму загальної інформації, починаючи зі шкільного віку. Слід заохочувати діяльність організацій, які займаються охороною: необхідно вжити заходів фінансового характеру, що полегшують консервацію та реставрацію споруд.
16. Необхідно організувати спеціалізовану підготовку всіх фахівців, причетних до охорони.
Текст подається за виданням Охорона культурної спадщини: Збірник міжнародних документів. - К.: Видавництво АртЄк, 2002. - С. 75 - 77.
